Пухлинні маркери ШКТ та печінки

 

Колоректальний рак РЕА + CA242 і/або CA19-9

Серед багатьох онкомаркерів (ОМ), що використовують при колоректальному раку, антигеном вибору є РЕА. Визначення концентрації РЕА застосовують для оцінювання ефективності проведенного лікування, для моніторингу перебігу захворювання та ранньої діагностики рецидиву або метастазів і в якості прогностичного фактора.

Концентрація РЕА в циркуляції відповідає стадії пухлинного процесу, а його передопераційний рівень корелює з тривалістю безрецидивного періоду і терміном виживаності хворих. Зниження концентрації РЕА після хіміотерапії свідчить про зменшення об’єму пухлини і відповідно про ефективність обраної схеми лікування. Зазвичай, реверсія цього показника до нормальних значень відбувається за 6–8 тиж після радикального хірургічного лікування. Відсутність реверсії свідчить про неповне видалення пухлини або наявність множинних метастазів. Повторне підвищення рівня РЕА припускає розвиток рецидиву або метастазів. При цьому повільне зростання його концентрації протягом 6 міс свідчить про локальний рецидив, а стрімке підвищення – про метастазування. У випадках РЕА-негативного статусу хворого, що доволі рідко зустрічається при раку товстої кишки, доцільно додатково визначати рівень СА242 та СА19-9.

Хоча РЕА і СА242 продукуються незалежно один від одного, проте їх визначення рівною мірою може бути застосовано з прогностичною метою при колоректальному раку. Висока діагностична специфічність СА242 (87–91 %) дозволяє застосовувати цей маркер також як додатковий діагностичний критерій колоректального раку, чутливість якого підвищується на 25–40 % у комбінації з визначенням РЕА.

Раково-ембріональний антиген (РЕА) – глікопротеїд (містить 55 % полісахаридів) з молекулярною масою 180 кД. Високий вміст вуглеводів зумовлює структурну гетерогенність його молекул, про що свідчить ідентифікація 6 різних антигенних детермінант. Продукується клітинами травного тракту ембріона й плода та визначається в його крові. У сироватці крові вагітних РЕА не виявляється. Після народження дитини його синтез припиняється, тому у сироватці крові здорових дорослих людей він практично не виявляється, так само, як і в інших біологічних рідинах. У незначній кількості виявляється в тканині кишечнику, печінки та підшлункової залози. РЕА метаболізується в печінці.

Біологічний період напіврозпаду – 14 днів.

На рівень РЕА в крові впливають шкідливі звички: для тих, хто не палить, норма складає 0–5 нг/мл; для курців – 7–10 нг/мл.

Високий рівень РЕА асоціюється з несприятливим перебігом пухлинного процесу у хворих на колоректальний рак. Підвищення рівня РЕА в крові спостерігається у хворих на рак шлунка, легені, грудної залози, яєчника, матки, передміхурової залози. Підвищений рівень РЕА може визначатись у сироватці крові пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю, хронічними захворюваннями печінки та підшлункової залози, виразковим колітом, хворобою Крона, бронхопневмонією, хронічним бронхітом, туберкульозом, муковісцидозом, автоімунними хворобами. Крім того, підвищений рівень РЕА може визначатися в інших біологічних рідинах: вмісті кіст грудної залози та яєчника, у синовіальній рідині при ревматоїдному артриті.

Показання для проведення дослідження:

• оцінювання ефективності основного лікування хворих на рак шлунка та колоректальний рак;
• моніторинг перебігу захворювання у пацієнтів із колоректальним раком.

Досліджуваний матеріал: сироватка (плазма) крові, біологічна рідина (плевральна, асцитична, синовіальна), вміст кісти.

СА19-9 – глікопротеїд муцинового типу (модифікований антиген Lewis) з молекулярною масою 500 кД. Продукується епітеліальними клітинами травного тракту плода. У дорослих людей у незначній кількості визначається у тканині підшлункової залози, печінки, легені. У мінімальній концентрації присутній у крові, плевральному ексудаті, асцитичній та спинно-мозковій рідині. Здатність до продукування СА19-9 пов’язана з групою крові людини: у пацієнтів з рідкісною групою Lewis (a-/b-) він не виробляється. СА19-9 екскретується винятково з жовчю, у зв’язку з чим навіть незначний холестаз може бути причиною його суттєвого підвищення. У практично здорових людей з нормальним вмістом білірубіну концентрація СА19-9 в сироватці крові складає – 0–30 ОД/мл. При підвищеному вмісті білірубіну та лужної фосфатази його рівень може підвищуватися до 100 ОД/мл.

Біологічний період напіврозпаду – 5 днів.

Значення норми: 0–30 ОД/мл.

Високий рівень СА19-9 визначається у хворих на рак підшлункової залози, жовчного міхура та жовчних шляхів. Підвищення рівня СА19-9 спостерігається у хворих на первинний рак печінки, рак шлунка, грудної залози, яєчника (муцинозний тип), матки, колоректальний рак та при метастазах в печінці у разі зазначених вище локалізацій пухлини; при захворюваннях непухлинної природи: цироз печінки, первинний біліарний цироз, гострий та хронічний гепатит, холецис-

тит, холангіт, гострий і хронічний панкреатит.

Показання для проведення дослідження:

• як додатковий критерій в діагностиці раку підшлункової залози, жовчного міхура та жовчних шляхів;
• оцінювання ефективності основного лікування в разі наведених вище локалізацій (разом із визначенням активності γ-глутамілтрансферази та лужної фосфатази);
• моніторинг перебігу пухлинного процесу у хворих на рак підшлункової залози, жовчного міхура та жовчних шляхів.

Досліджуваний матеріал: сироватка (плазма) крові, біологічна рідина (плевральна, асцитична).

СА242 – один з епітопів модифікованого антигену Lewis (Sialyl Lewis Antigen), що експресується на тому самому муциновому апопротеїні, що й СА19-9. У тканинах доброякісних пухлин його експресія нижча за таку у злоякісних. На сьогодні основним маркером, що застосовують при ранній діагностиці та моніторингу раку підшлункової залози та колоректального раку. Специфічність СА242 набагато вища за СА19-9.

Біологічний період напіврозпаду – 5–7 днів.

Значення норми: 0–20 ОД/мл.

Високий рівень СА242 визначається у хворих на рак підшлункової залози та колоректальний рак. Підвищення рівня СА242 спостерігається при захворюваннях непухлинної природи: гострий та хронічний панкреатит, запальні захворювання травного тракту.

Показання для проведення дослідження:

• як додатковий діагностичний критерій при захворюваннях підшлункової залози та товстої кишки;
• оцінювання ефективності основного лікування хворих на рак підшлункової залози та колоректальний рак;
• моніторинг перебігу пухлинного процесу у хворих на рак підшлункової залози та колоректальний рак.

Досліджуваний матеріал: сироватка (плазма) крові, асцитична рідина.

 

Рак шлунка CA72-4

У більшості пацієнтів на ранніх стадіях раку шлунка підвищення рівня жодного з патогномонічних сироваткових маркерів (СА72-4, РЕА, СА19-9) не відбувається. При високій діагностичній специфі чності цих маркерів (95 %) їхня діагностична чутливість на ранніх стадіях пухлинного процесу виявляється низькою: для СА72-4 вона складає 48 %, РЕА – 43 %, СА19-9 – 41 %. Діагностична чутливість зазначених вище ОМ підвищується з появою віддалених метастазів. Маркером вибору на пізніх стадіях раку шлунка є СА72-4. Для оцінювання ефективності лікування та моніторингу перебігу захворювання у цієї категорії хворих рекомендується проводити одночасне визначення СА72-4 і РЕА, що дозволяє досягти максимальної діагностичної чутливості та специфічності.

СА72-4 – глікопротеїд з молекулярною масою близько 400 кД. СА72-4 інтенсивно продукується епітеліальними клітинами стравоходу, шлунка й підшлункової залози у плода та в незначній кількості у дорослих людей.

Біологічний період напіврозпаду – 7 днів.

Значення норми: 0–3 ОД/мл.

Високий рівень СА72-4 реєструється у хворих на рак шлунка, яєчника (муцинозний тип). Підвищення рівня СА72-4 спостерігається у деяких хворих із солідними злоякісними новоутвореннями: раком стравоходу, підшлункової залози, жовчних шляхів, товстої кишки, печінки, матки, грудної залози, бронхогенною карциномою; з метастазами в печінці при наведених вище локалізаціях пухлини. Крім того, його підвищений рівень може визначатися при захворюваннях непухлинної природи: цироз печінки, гострий панкреатит, хронічний бронхіт, бронхопневмонія, виразкова хвороба шлунка, запальні захворювання травного тракту.

Показання для проведення дослідження:

• контроль за ефективністю основного лікування хворих на рак шлунка та яєчника (муцинозний тип);
• моніторинг перебігу захворювання у хворих на рак шлунка та яєчника (муцинозний тип).

Досліджуваний матеріал: сироватка (плазма) крові, біологічна рідина (плевральна, асцитична).

 

Рак підшлункової залози CA242 + CA19-9

ОМ вибору при даній патології є СА242 та СА19-9. Слід пам’ятати, що підвищення концентрації СА19-9 в циркуляції може спостерігатися при запальних процесах травного тракту, холестазі та муковісцидозі, а нормальний рівень цього маркера не виключає діагноз раку підшлункової залози. Пацієнтам з епігастральною симптоматикою визначати рівень СА19-9 рекомендується через 2–3 тиж після больового нападу. При цьому необхідно враховувати, що підвищений рівень

СА19-9 у сироватці крові може спостерігатися не тільки при раку підшлункової залози, але і при раку шлунка та товстої кишки. Проте, його високий рівень практично завжди припускає несприятливий прогноз для хворих на рак підшлункової залози, що, зазвичай, свідчить про залучення в процесс реґіонарних лімфатичних вузлів і гематогенну дисемінацію, однак прямої кореляції між концентрацією СА19-9 і массою пухлини немає.

Діагностична чутливість СА242 є вищою за таку СА19-9, що дозволяє рекомендувати цей маркер для диференціальної діагностики раку підшлункової залози та хронічного панкреатиту або захворювань гепатобіліарної зони непухлинної природи. Лише у 6 % пацієнтів із запальними процессами травного тракту спостерігається незначне підвищення рівня СА242, тоді як підвищення рівня СА19-9 у цієї категорії хворих реєструється більше ніж в 90 % випадків. Саме тому доцільним є одночасне визначення трьох маркерів (СА242, СА19-9 і РЕА), що важливо враховувати при проведенні диференціальної діагностики раку підшлункової залози та хронічного панкреатиту.

 

Гепатоцелюлярний рак АФП

При первинній діагностиці гепатоцелюлярного раку практично в 100 % випадків визначають високий рівень АФП в циркуляції. АФП є також сироватковим маркером вибору для оцінювання ефективності терапії та моніторингу перебігу захворювання у цієї категорії хворих. При метастатичному ураженні печінки, на відміну від хворих на первинний гепатоцелюлярний рак, у 70 % випадків має місце суттєве підвищення рівня РЕА. Тому одночасне визначення АФП і РЕА доцільно застосовувати в диференціальній діагностиці новоутворень печінки. При цьому необхідно враховувати, що при гепатитах та доброякісних пухлинах печінки реєструється несуттєве підвищення концентрації АФП в циркуляції. У випадках АФП-негативного статусу хворих на холангіоцелюлярну карциному ОМ вибору залишається СА19-9.

Альфа-фетопротеїн (АФП) – глікопротеїд з молекулярною масою 70 кД, містить близько 4,5 % вуглеводних залишків. АФП виробляється клітинами жовткового мішка ембріона, печінки і травного тракту плода. На ранніх стадіях розвит ку плода АФП замінює альбумін і виконує його транспортні функції. У фетальній плазмі на 10–13-у тижні розвитку плода концентрація АФП досягає 3 г/л з поступовим зниженням до 80 мг/л у міру наближення до пологів. Ця тенденція зберігається після народження дитини, і у дворічному віці концентрація АФП в сироватці крові складає 10 мкг/л. В амніотичній рідині концентрація АФП нижча у два рази, ніж у фетальній сироватці, в якій концентрація АФП досягає максимуму (близько 40 мг/л) на 15-у тижні розвитку плода. Навпаки, у материнській крові рівень АФП поступово підвищується протягом вагітності й досягає максимуму (близько 400 мкг/л) за 1–2 міс до пологів.

Біологічний період напіврозпаду складає 3–6 днів.

У сироватці крові практично здорових дорослих людей концентрація АФП не перевищує 10 нг/мл.

Високий рівень АФП асоціюється з первинним раком печінки (гепатобластома, гепатоцелюлярний рак, за винятком анапластичної форми) та пухлинами герміногенного походження. Підвищення рівня АФП реєструють у деяких хворих із солідними злоякісними новоутвореннями з метастазами в печінці: бронхогенна карцинома, рак грудної залози, шлунка, підшлункової залози, колоректальний рак, рак яєчника та яєчка. Слід зауважити, що підвищений рівень АФП може спостерігатися при деяких захворюваннях непухлинної природи, зокрема при цирозі печінки, гострих і хронічних вірусних гепатитах, хронічній нирковій недостатності.

Показання для проведення дослідження:

• діагностика, контроль ефективності основного лікування та моніторинг перебігу захворювання у хворих на первинний рак печінки та герміногенні пухлини;
• моніторинг хворих на вірусний гепатит у групі підвищеного ризику малігнізації (серопозитивні на Hbs-антиген з цирозом печінки);
• діагностика вад розвитку плода, моніторинг стану плода протягом вагітності.

Досліджуваний матеріал: сироватка (плазма) крові, біологічна рідина.